День 2. Генеральна репетиція.
 Дощик усе ще не здавав позицій, і ми поснідавши рушили по програмі другого дня в Тустань.

 

 

 

 

Орест організував нам екскурсію з гідом, а по дорозі назад ще й в музей зводив.

 

 

Маршрут все ще залишався туристичним… Наступний пункт програми – гірський монастир, по дорозі до якого треба було подолати річку Стрий. Чимала така річечка! Трохи повноводна, трохи з течією. Особливо після дощику. Варто зазначити, що рації у нас не було. Поглянувши як УАЗи спокійно перебираються по воді глибиною в півколеса, рушаємо за ними в брід. Притримуватись якихось орієнтирів на воді важно, поскільки вода блін вся однакова, що зліва, що справа. Як виявилося ми взяли трохи лівіше, де було всього трошки глибше. Але в поєднанні з течією та малою вагою машинки, цього вистачило щоб ми відправились в своє перше плавання.

 

 

Хвильки водички грайливо пошльопували поверх капоту, двигун почав працювати без навантаження, ніби на нейтралці, а зусилля на кермі впало до нуля. Причому крутити кермо можна було від упору до упору просто так, автомобіль, е-е-е, тобто човен, усе одно на повороти керма не реагував. Але поступово в салон, тобто на борт, почала прибувати водичка, колеса почали доставати до якихось камінчиків на дні, і наш човник згадавши, що він усе таки автомобіль, гордо вирулив на берег. Вражень та емоцій описувати я небуду, поскільки словами це виразити неможливо. Оговтавшись їдемо дивитися монастир

 

 

 

І повертаємося на цю ж переправу. Цього разу вирішуємо більше не випробовувати удачу, та прив’язуємося до УАЗу з написом «ВЕЗДЕХОД» на капоті. УАЗ з легкістю тагне нас через воду до тих пір, поки наше авто знову не вирішило приміряти роль човника. Тоді наш тягач почало розвертати, але він справився, за що йому щира подяка. Після таких маневрів нашу автівку охрестили прізвиськом «Поплавок». Та природа не прощає помилок непідготовленим, і повністю стандартний УАЗ Патріот виходить з ладу та зі строю. Лопаті вентилятора обрізало об воду і машина кипить. Уламками пробило радіатор. Але вже до кінця наступного дня УАЗ Пуха був у таборі на ходу, хоч і з пробитою прокладкою ГБЦ.
Далі заїхавши на ще одне джерело мінеральної водички, вирушаємо на останній пункт сьогоднішньої програми – скелі Довбуша. Дріб’язковий по складності маршрут погода ускладнила, і тут почалися перші «тягни-штовхай». Але взагалому усі піднялися.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Походили, поїли, пофотографувалися і вже після заходу сонця вирушили в табір. Мабуть усі вже бачили перед собою табір, теплу їжу та вогник, і не дуже хотіли возитися з машинами, які відчували труднощі на цьому маршруті. І сівший поперек колії Патріот Макса дві машини просто об’їхали і зникли в темряві. Ох непроста це робота, тягнути Волинянкою Патріота. Та ми витягнули. Двічі. Далі вже без особливих пригод повернулися в табір. Дощик завершився ще вдень, і на кінець усі змогли зібратися біля вогнища, де Татарин вгощав усіх шурпою.

 

 

(с) uncletafuk